Серцева недостатність: коли серце працює неефективно

Серцева недостатність — це хронічний стан, при якому серце не може перекачувати кров у достатньому об’ємі для забезпечення потреб організму. На відміну від гострих серцевих подій, цей процес зазвичай розвивається повільно і може залишатися непоміченим протягом тривалого часу.

Серцева недостатність не означає, що серце перестає працювати — воно працює, але з перевантаженням, що призводить до порушення кровообігу, накопичення рідини в організмі та зниження функціональності внутрішніх органів.

Основні причини серцевої недостатності:

• Ішемічна хвороба серця (особливо після перенесеного інфаркту)

• Артеріальна гіпертензія (підвищений тиск)

• Хвороби серцевих клапанів

• Порушення ритму серця (наприклад, фібриляція передсердь)

• Дилатаційна або гіпертрофічна кардіоміопатія

• Деякі ендокринні та метаболічні захворювання (цукровий діабет, тиреотоксикоз)

• Вроджені вади серця

Ознаки серцевої недостатності:

• Задишка при фізичному навантаженні або навіть у спокої

• Швидка втомлюваність

• Набряки нижніх кінцівок, які посилюються до вечора

• Відчуття нестачі повітря під час сну або в положенні лежачи

• Збільшення маси тіла за короткий проміжок часу (через затримку рідини)

• Зниження толерантності до навантаження, серцебиття

Як діагностують серцеву недостатність?

Діагностика включає:

• Клінічний огляд та збір анамнезу

• ЕКГ (електрокардіограма) для виявлення аритмій, перенесених інфарктів або гіпертрофії

• Ехокардіографія (УЗД серця) — основний метод оцінки скорочувальної здатності серця

• Аналізи крові, зокрема на рівень натрійуретичного пептиду (BNP або NT-proBNP), що підвищується при перевантаженні серця

• Загальні аналізи для оцінки функції нирок, електролітного балансу, рівня гемоглобіну

Що робити при підозрі на серцеву недостатність?

При появі ознак, які можуть свідчити про порушення роботи серця, важливо звернутися до кардіолога. Раннє виявлення і корекція стану значно покращують якість життя та прогноз.

Лікування зазвичай включає медикаментозну терапію (сечогінні засоби, інгібітори АПФ, бета-блокатори, антагоністи альдостерону), контроль супутніх захворювань і, за необхідності, хірургічне втручання.

Своєчасна діагностика і дотримання рекомендацій лікаря дозволяють стабілізувати стан пацієнта і зменшити ризики ускладнень.